Андрій Бєлоусов. «Міністр економічної оборони Кремля»

Після закінчення Другої фізико-математичної школи Андрій Бєлоусов вступив на економічний факультет МДУ ім. М. В. Ломоносова, який 1981 року закінчив із відзнакою. Під час навчання почав співпрацювати з групою економістів під керівництвом Олександра Анчишкіна, який у 1977-1981 роках був завідувачем однієї з кафедр економічного факультету.

Після отримання диплома про вищу освіту Андрій Бєлоусов продовжив навчання в аспірантурі Центрального економіко-математичного інституту АН СРСР (ЦЕМІ). Одночасно там же розпочав наукову трудову діяльність, спочатку на посаді стажиста-дослідника, потім молодшого наукового співробітника в лабораторії моделюючих людино-машинних систем ЦЕМІ, яку очолював Е. Б. Єршов. Посаду заступника директора ЦЕМВ обіймав Юрій Яременко (1994 року став академіком РАН). Яременко став наставником молодого Бєлоусова. Він навчався в Китайській Народній Республіці і вважався тонким знавцем китайської культури. За словами Дмитра Бєлоусова, Яременко любив вимовляти таку фразу, яка цілком відповідала духу конфуціанства: «У істинного чоловіка є тільки два заняття – спостереження за природою і служіння державі».

У лютому 1986 року на базі кількох наукових підрозділів ЦЕМВ було утворено Інститут економіки і прогнозування науково-технічного прогресу (ІЕПНТП) АН СРСР. Основний напрямок діяльності інституту – економічне прогнозування. Бєлоусов перейшов на роботу в ІЕПНТП АН СРСР, де обіймав послідовно позиції молодшого наукового співробітника, наукового співробітника і старшого наукового співробітника. Його наукові пріоритети були зосереджені на прогнозуванні макроекономічних тенденцій, а також інфляції та структурній кризі в економіці радянського типу.

У 1988 році Бєлоусов захистив кандидатську дисертацію «Імітаційне моделювання механізмів формування і використання оборотних коштів (багатогалузевий підхід)». Три роки потому, 1991 року, його призначили завідувачем лабораторії в ІЕПНТП АН СРСР, змінивши Е. Б. Єршова. Цю посаду Бєлоусов обіймав до 2006 року, поєднуючи її з роботою в інших організаціях, і звільнив лише після переходу на державну службу. З ініціативи Бєлоусова при лабораторії випускався аналітичний журнал з економіки.

У листопаді 1991 року утворилася аналітична група Зовнішньополітичної асоціації, яку також іноді називають «Група Безсмертних» (за прізвищем її засновника, екс-міністра закордонних справ СРСР Олександра Безсмертних). Формат її роботи – організація регулярних тематичних обговорень, дискусій. Згодом стенограми розшифровуються і стають предметом глибшого вивчення, а в деяких випадках використовуються в основі наукових праць. Бєлоусов долучився до групи Безсмертних на початку 1990-х років і брав участь у розробці низки тем. 

Журнал «Огоньок» у 2013 році писав: «У 1991 році колишній посол у США та екс-глава МЗС Олександр Безсмертних під егідою Зовнішньополітичної асоціації заснував діалоговий майданчик для експертів найрізноманітнішого штибу, який іронічно прозвали «Групою Безсмертних». На круглих столах, так званих «аналітиках», обговорювали різні теми з політичного, економічного та міжнародного життя (наприклад, «Оргзлочинність як спосіб життя і як фактор зовнішньої та внутрішньої політики Росії», «Імперський маятник у Росії» і т.д.). Учасниками «аналітик» стали різні вчені та мислителі, багато з яких були і є помітними персонажами публічного поля – Симон Кордонський, Вадим Радаєв, В’ячеслав Глазичев, Сергій Кургінян, Андрій Кураєв… А основним економічним експертом у їхньому колі виявився Андрій Бєлоусов, разом із яким активно працював його однокурсник і майбутній заступник у Мінекономрозвитку Андрій Клепач».

Олександр Безсмертних згадував: «На початку 1990-х потрібно було розпізнати складнощі, з якими зіткнулася і ще зіткнеться ринкова Росія. Андрій Бєлоусов був і залишається прекрасним прогнозистом. Він володіє рідкісною здатністю прогнозувати макроекономічні тенденції і одночасно проводити короткостроковий кон’юнктурний аналіз. Його авторитет був незаперечний. Він уже тоді довів, що володіє ще однією рідкісною якістю для вченого-економіста – здатний адекватно перекладати думки в слова. Не дивно, що його оцінив президент». 

З 1999 року Бєлоусов входив до складу колегії Міністерства економіки, був консультантом низки прем’єрів: Євгена Примакова, Сергія Степашина, Михайла Касьянова і Михайла Фрадкова (з Касьяновим і Фрадковим працював у статусі позаштатного радника).

У 2000 році Бєлоусов заснував і очолив Центр макроекономічного аналізу і короткострокового прогнозування, на базі якого 2005 року опублікував доповідь «Довгострокові тренди російської економіки: сценарії економічного розвитку Росії до 2020 р.». У доповіді Бєлоусов спрогнозував економічну кризу 2008 року, крім того, вказав на можливий спад економіки в 2011-2012 роках і збій системи державного управління в 2015-2017.

8 лютого 2006 року Бєлоусов перейшов на державну службу. На запрошення міністра економічного розвитку РФ Германа Грефа обійняв посаду його заступника. Одночасно він пішов з усіх інших посад (наступником на посаді генерального директора ЦМАКП стала О. А. Абрамова).

Відомий економіст Євген Гонтмахер, заступник директора з наукової роботи Інституту світової економіки і міжнародних відносин, писав про Бєлоусова: «Він, звісно, людина системи, і хтось навіть називає його диригентом, тож у владі Бєлоусов виявився потрібним. Однак важливо те, що він професіонал, професіонал саме в економіці. Це не Рогозін. І якщо Бєлоусов говорить про те, що економіка має бути регульованою, він уміє свою позицію аргументувати і прислухатися до думки опонентів. З іншого боку, справедливо й те, що він, звісно, не професійний політик, тому вести свій курс йому не так просто».

Того ж року Бєлоусов здобув ступінь доктора економічних наук, захистивши докторську дисертацію «Суперечності та перспективи розвитку системи відтворення російської економіки».

У Міністерстві Бєлоусов курирував макроекономічний блок, включно з питаннями поліпшення інвестиційного клімату, реалізацією федеральних цільових програм, інвестиційною діяльністю Зовнішекономбанку. Під його керівництвом було розроблено Концепцію довгострокового соціально-економічного розвитку (КДР-2020) і законопроєкт “Про торгівлю” (ухвалений 28 грудня 2009 року).

У 2007 році, коли Греф пішов з Мінекономрозвитку Росії, міністром було призначено Ельвіру Набіулліну, яка обіймала до цього посаду заступника міністра. Свій пост Бєлоусов зберіг, а потім, 17 липня 2008 року, пішов на підвищення в уряд РФ: прем’єр Володимир Путін призначив його директором департаменту економіки і фінансів апарату Уряду Російської Федерації. Незадовго до цього, влітку 2007 року, Бєлоусов отримав звання заслуженого економіста Російської Федерації.

За формування економічного порядку денного Уряду Росії в 2008-2012 роках відповідали перший заступник голови Уряду РФ Ігор Шувалов, Бєлоусов і Ельвіра Набіулліна.

В Уряді РФ Бєлоусов відповідав за питання, пов’язані з формуванням бюджету, державними інвестиціями, поліпшенням інвестиційного клімату. При ньому було створено Агентство стратегічних ініціатив і запущено на його базі так звану «Національну підприємницьку ініціативу», націлену на вдосконалення умов здійснення підприємницької діяльності в Росії.

У травні Державна дума за поданням новообраного президента Путіна затвердила на посаду голови Уряду РФ Дмитра Медведєва. Через деякий час було оприлюднено і новий кабінет міністрів: Бєлоусов був призначений на посаду міністра економічного розвитку РФ. Водночас, за даними ЗМІ, Бєлоусова також розглядали на посаду помічника президента РФ з економічних питань, але потім ухвалили рішення про призначення на цю посаду Ельвіри Набіулліної.

Ставши 2012 року міністром економічного розвитку, Бєлоусов обіцяв поліпшити підприємницький клімат, оптимізувати управління держмайном, попрацювати над публічними функціями міністерства. Успіх за всіма напрямами виявився відносним. З одного боку, Росія піднялася в рейтингу Світового банку Doing Business зі 120-ї сходинки на 112-ту, з іншого – сталося це багато в чому за рахунок формальних поліпшень, а на ділі підприємцям живеться як ніколи погано. Дітище Бєлоусова – Агентство стратегічних ініціатив – з моменту свого запуску в 2011 році так жодної значущої ініціативи і не породило. Навіть якщо екс-міністр і уявляв, що йому робити для блага Росії, результат очевидний: за міністерський рік ефективно попрацювати не вдалося.

24 червня 2013 року Бєлоусова призначили на посаду помічника президента РФ (з економічних питань), замість Ельвіри Набіулліної, яка пішла на посаду глави ЦБ РФ. «Нинішній бездіяльний уряд не був підходящим інститутом для Бєлоусова. В Адміністрації президента йому має бути комфортніше. У нас сьогодні немає державного консенсусу з основних економічних питань, і Бєлоусов, вочевидь, буде його шукати. Він хоче бути почутим і колегами, і владою, тому підходить на роль переговірника. Чіткого опису функцій у нього немає, але помічник президента вочевидь впливатиме на те, куди витрачати наявні в держави кошти і звідки їх брати. У Бєлоусова є, звісно, незгода зі старим оточенням Путіна, людьми, які представляють корпорації, що зрослися з державою. Їхня економічна стратегія доволі витратна, а Андрій все-таки хоче витрачати гроші на розвиток. Звідси питання – чи вдасться йому відстояти свої погляди», – говорив у ті дні політтехнолог Гліб Павловський.

Тим паче, в Адміністрації Бєлоусову доводилося тісно співпрацювати з Сергієм Кирієнком, з яким встановилися тісні зв’язки ще з часів спільної роботи в «Росатомі» (з 2007 по 2012 роки Бєлоусов був членом наглядової ради «Росатома»). У 2018 році, на посаді помічника президента, Бєлоусов запропонував вилучити понад 500 мільярдів рублів у нафтохімічних, хімічних і металургійних компаній для виконання «травневого указу», автором якого його називали. Бізнесу вдалося відбитися.

З 17 червня 2015 до 29 вересня 2017 року Бєлоусов був головою Ради директорів ПАТ «НК «Роснефть». У цей момент Бєлоусов зближується з Ігорем Сєчіним і про нього починають говорити як про представника «сєчинської» команди. Однак одночасно його пов’язували і з Ротенбергом, і з Дерипаскою, і з Патрушевим. Очевидно, це свідчить про гнучкість і витончене апаратне чуття Бєлоусова.

У жовтні 2017 року Бєлоусов домагається призначення близького до нього особисто Андрія Нікітіна губернатором Новгородської області. Тоді вже щосили говорили про особливий вплив Бєлоусова на економічну політику держави і про те, що Путін дедалі більше прислухається до порад саме Бєлоусова. Андрія Ремовича стали називати серед тих, хто претендував на посаду глави Уряду – замість Медведєва. 

21 січня 2020 року Андрія Бєлоусова призначили першим заступником голови уряду Російської Федерації в новому уряді Михайла Мішустіна. У російських ЗМІ уряд одразу ж охрестили «урядом Мішустіна і Бєлоусова», «консервативним урядом», а самих прем’єра і першого віцепрем’єра – «Цифровим Столипіним» і «російським Кейнсом».

Одне з джерел повідомляло: «Перший заступник глави уряду Бєлоусов тісно пов’язаний із Дерипаскою. До приходу в Уряд Бєлоусов працював у Дерипаски і навіть отримував преміальні від нього. За словами кількох джерел, Бєлоусов зберіг стосунки з Дерипаскою, а через нього – з Юмашевими і Волошиним. Бєлоусов неодноразово лобіював інтереси бізнесів Дерипаски. Відомо, що Бєлоусов підтримує Дерипаску в його конфлікті з Набіулліною і ЦБ.  Крім того, сам Бєлоусов завжди був критично налаштований до роботи Мінфіну. У Бєлоусова вибудувані хороші контакти з Ротенбергами. Вони разом займалися проектом АСІ, який розглядався як альтернатива “мобілізаційної модернізації».

З березня 2020 року Бєлоусов – голова ради директорів ВАТ «Российские Железные Дороги». Із 30 квітня до 19 травня 2020 року виконував обов’язки голови уряду Російської Федерації у зв’язку з відходом Михайла Мішустіна на лікарняний через COVID-19. Перебуваючи тимчасово на чолі уряду, Андрій Бєлоусов розпорядився «оптимізувати кількість інститутів розвитку» – численних фондів, держкорпорацій, агентств із залучення капіталу та інших державних і обтяжених бюджетами структур. Цим він завдав першого удару по структурах лібералів, які потужно присмокталися до державних коштів за Дмитра Медведєва.

«Медуза» зазначала, що Бєлоусов – один із небагатьох російських чиновників, хто двадцять років дотримується однієї економічної та ідеологічної доктрини. З його точки зору, держава може керувати економікою, керуючись принципами міжгалузевих балансів, перерозподіляючи ресурси між галузями.

Головним опонентом Бєлоусова в Уряді став Антон Силуанов (до січня 2020 року – перший віце-прем’єр, якого, власне, і змінив Бєлоусов; при цьому Силуанов зберіг за собою посаду міністра фінансів). Євген Мінченко писав: «Силуанов належить до групи ліберал-монетаристів, чий ідеал, як вони неодноразово підкреслювали, – звести до мінімуму участь держави в економіці. Бєлоусов же прихильник м’якого державного регулювання економіки з опорою на держкорпорації та стратегічне планування. Ці теоретичні різночитання, однак, можуть мати досить відчутні матеріальні наслідки. Бєлоусов переорієнтував грошові потоки на користь наукових центрів, яким довіряє, – АСІ, академічні інститути та інші. Відповідно, чималого, у десятки мільярдів рублів, фінансування можуть позбутися НДУ ВШЕ, інститут Гайдара, РАНХ і ГС – традиційні центри ліберальних рекомендацій, які десятки років безтурботно сиділи на держфінансуванні, активно при цьому пропагуючи переваги приватної власності. Настав час перевірити ефективність їхньої роботи, як і безлічі інших ліберальних синекур: від Роснано з їхніми фантастичними прибутками і нановіддачею до Сколкова і різноманітних соціологічних і навколоурядових фондів. До цього все йде, судячи з висловлювань Бєлоусова і проєкту його аналітичної записки до Радбезу і АП».

Поінформоване джерело Ascolta повідомляло: «Бєлоусов володіє потужним адміністративним ресурсом, оскільки зумовив свою згоду посісти позицію куратора національних цілей низкою прямих повноважень. Підтримується представниками високотехнологічних галузей, оборонного комплексу та нафтопереробки. За межами уряду спирається на Миколу Патрушева, Ігоря Сєчіна, Сергія Чемезова, Віталія Савельєва (Аерофлот). Ситуативно може розраховувати на союз із досить самостійними віцепрем’єром Юрієм Борисовим і міністром промисловості та торгівлі Денисом Мантуровим. Однак є принципово неприйнятним для ліберального угруповання Кудріна-Грефа-Набіулліної-Шувалова та пов’язаного з ними олігархату. Непрості стосунки із впливовим Антоном Силуановим, якого змінив на посаді першого віцепрем’єра. Силуанов демонстративно, як правило, ігнорує урядові наради з національних цілей, що проводяться Бєлоусовим, надсилаючи свого заступника Володимира Количева, як це сталося 5 вересня». 

Телеграм-канал «Кремлівський безбашенник» так характеризував Бєлоусова: «Бєлоусов відомий як прихильник жорсткішого держрегулювання, ідеолог мобілізаційної моделі, держзамовлення, поділіться доходами. Технологічний. Вміє розділяти на своїх і чужих. Олігархів, особливо старорежимних, не любить. Новий його статус матиме вирішальне значення на формування стратегічного плану. Але вже без жодної ліберальної ідеї».  

Однак тут же писав: «Деякий час тому ми перші зробили розслідування про цікаві зв’язки Фонбету – букмекерської компанії, за якою стоїть наш старий знайомий Андрій Ремович Бєлоусов. Тепер, крім зв’язків із хлопцями з 90-х – такими як «Лучок» Лалакін, проявилася і лінія з «решальщиком» Буртаковим, також розкрилися справжні бенефіціари в особі Олексія Хобота, доньок засновника Фонбету Анатолія Мачульського і знову-таки Олександра Буртакова, чиї інтереси в уряді представляє Бєлоусов». 

30 липня 2020 року Мінекономрозвитку опублікувало проєкт Плану проведення органами федеральної влади нормативно-правових актів на 2021 рік. Цей суто відомчий документ містив революційну пропозицію, яка може надати російській економіці потужного імпульсу розвитку, звільнивши її від необхідності обслуговувати насамперед інтерес сировинного олігархату. Уряд запропонував запровадити єдиний оборотний податок, що обчислюється 6,2% від виручки. Новий податок має замінити ПДВ (ставка 20% до виручки), податок на прибуток (ставка 20% до прибутку), ПДФО (ставка 13% до фонду оплати праці), страхові внески до фондів (ставка 30% до фонду оплати праці), податок на майно (не більше 2,2% від середньорічної вартості майна). 

Обґрунтування просте – податковий кодекс вимагає рівності в оподаткуванні, а чинна фіскальна схема такої рівності не забезпечує. Податкове навантаження на підприємства різних галузей (і на працівників цих підприємств) відрізняється істотно, у багатьох випадках у рази.Наведено в документі і приклади такої нерівності. МУП «Ухтаводоканал» і ТОВ «Ухтажитлофонд» платять відповідно 27,1 і 24,6 відсотка податків. «Пермські мотори» – 23,8 відсотка. А ось ПАТ «Лукойл» – 6,2, ПАТ «Транснефть» – 6,1 відсотка. Інакше кажучи, видобувні компанії, які мають відносно невеликі виробничі фонди й отримують сировину, безплатно вироблену землею, перебувають у свідомо більш привілейованому становищі, ніж високотехнологічні компанії з великим рівнем доданої вартості. 

Це не стимулює розвивати економіку в бік цифровізації та нових соціально-технологічних укладів. Новий податок і покликаний стратегічно виправити цю ситуацію, вирівнявши платежі на користь виробництва нових технологій і сучасної конкурентоспроможної продукції без втрат для бюджету. 

Ця стара ідея Андрія Бєлоусова, який, будучи помічником Президента Володимира Путіна, вже пропонував щось подібне, коли 2018 року обґрунтовував необхідність «добровільно-примусово» зобов’язати найбільші хімічні та гірничо-металургійні компанії допомогти бюджету 500 мільярдами рублів на виконання травневих указів щодо реформи економіки. 

Прогнозовано, розгорнулася потужна лобістська компанія з протидії нововведенню, яке потребує законодавчих змін у Податковому кодексі. 

Газета «Коммерсант» писала, що «Андрій Бєлоусов, поза всяким сумнівом, один із ключових архітекторів не тільки смислів, а й матриці роботи Уряду за траєкторіями нацпроєктів».

Телеграм-канал «The Гращенков» стверджував: «Бєлоусов у кабінеті Мішустіна від самого початку відігравав важливішу роль, ніж сам прем’єр. Однією з найважливіших задач, що стоять перед «кабінетом Мішустіна», є забезпечення переходу великих активів з рук «олігархів», які ще залишаються в країні, в руки представників т. зв. «державного бізнесу» (ближнього кола). Усе це пов’язано з необхідністю подальшого й остаточного одержавлення економіки країни, в умовах складної зовнішньополітичної ситуації, в якій перебуває Росія, – недарма відповідальним за економіку першим віцепрем’єром у «кабінеті Мішустіна» було призначено «державника» Бєлоусова. Тож тепер залишкам олігархату доведеться ще більше посилити свій внесок у справу «підйому економіки». Як відомо, не так давно Бєлоусов, будучи ще президентським помічником, висував ідею «вилучення» в «олігархів» частини їхніх фінансових накопичень для інвестування їх в економіку, і насамперед у розвиток промисловості. Ще в січні Путін всерйоз вирішив підбадьорити економіку, замінивши деяких малоенергійних і постарілих «доглядачів» за нею на більш енергійних і молодих, наче втомлених від корупції «верхів». Тому формування «кабінету Мішустіна», політичного, а не технічного, означало принципову зміну природи нинішнього політичного режиму в Росії. При тому, що «кабінет Мішустіна», це насправді черговий Уряд Путіна, хто б до нього не входив. Всі ці люди – лобісти і предмети лобізму інших людей в оточенні Путіна. Тому, як хвороба Мішустіна, так і прихід Бєлоусова, мало що змінить стратегічно. Курс було взято ще в січні, можливо, що ситуація з корнокризисом і падінням цін на нафту прискорили плани з переходу до економіки нового типу (автором якої якраз і були Глазьєв-Бєлоусов)».

До кінця літа 2020 року Бєлоусов вступив у конфронтацію з іще одним сильним гравцем – віцепрем’єркою Уряду з питань соціальної політики Тетяною Голіковою, через свого чоловіка (колишнього віцепрем’єра Віктора Христенка) пов’язаною з найвпливовішими бізнес-колами Росії).

Телеграм-канал «Около Кремля» писав (явно не відчуваючи симпатій до Бєлоусова): “Перший віцепрем’єр Андрій Бєлоусов уже починає програвати в апаратній боротьбі всередині Уряду. Бєлоусов, незважаючи на всі апаратні спроби, так і не зміг отримати контроль за Мінфіном і бюджетним процесом.  Крім того, контроль за виконанням нацпроєктів також перейшов до команди Мішустіна.

Хуснуллін забере собі все будівництво, а проєкт ВЕБа і Ротенбергів «Понтон» (створення інфраструктурного підрядника на базі «Мостотреста», ПЕК «Мосенерго» і «Групи 1520») буде за своєю маржинальністю найсмачнішою частиною пирога інфраструктурних нацпроєктів. Хуснуллін безпосередньо орієнтований на Ротенбергів. За ним регіони, реновація, будівництво і Крим.  

За словами кількох людей із великого бізнесу, «Бєлоусов організатором був завжди не топовим. І якщо в Адміністрації Президента можна було рулити процесами, ні за що формально не несучи відповідальності і списуючи свої прорахунки на кураторів і реалізаторів нацпроєктів, то в уряді така історія не пройде». Відомо, що Бєлоусова відправили комісарити в уряд, а повноважень у вигляді розпорядження фінансами – не дали. 

Крім того, з продавленим Бєлоусовим призначенням Вікторії Абрамченко «виникає багато проблем». За словами співробітника Апарату Уряду, «чиновники знали, що Абрамченко ще наприкінці минулого року планували звільнити з посади керівника Росреєстру як вельми неефективного керівника. Рівень корумпованості та недієздатності її відомства був запредельний. Ходили розмови, що один із міністрів минулого складу був змушений дати хабар підмосковному відділенню Росреєстру для оформлення необхідних документів. І це при тому, що він представився за посадою і званням». 

Чинна мішустінська схема занадто конфліктна і мало кого влаштовує.  Виявилося, що два клани – Ковальчуки і Ротенберги поділили уряд і ресурси, фактично залишивши за бортом інших впливових гравців.  І це створює реальні проблеми для стабільності Системи.

Однак Бєлоусов не збирався здаватися або програвати. 5 вересня 2020 року Бєлоусов презентував розроблений групою економістів «Єдиний план з досягнення національних цілей розвитку». 

«Коммерсант» писав: «Сенсації не сталося, а надії, які, можливо, покладали на уряд Мішустіна-Бєлоусова, розраховуючи, нарешті, отримати системний документ стратегічного планування у вигляді «Єдиного плану по досягненню національних цілей…», поки що не виправдалися. Він, за деякої новизни композиції і термінології, за одним винятком повторює по суті аналогічні розробки авторів концепцій «Стратегія 2010» і «Стратегія 2020», блискуче провалених і благополучно забутих, як і трильйони рублів, на них витрачені».  

Андрій Бєлоусов визначив зростання ВВП на рівні в 3-3,2 відсотка. Ці цифри не гарантують бурхливого випереджального зростання китайського зразка, але дають змогу, принаймні, не відставати у світових перегонах. 

Приріст населення з урахуванням 368 тисяч завезених мігрантів становитиме 126600 осіб до 2030. У попередній період по роках, починаючи з 2020 – від мінус 81500 до 67600. Або максимум 0,1 відсотка від загальної чисельності трудових ресурсів.  Отже, немає можливості, збільшуючи кількість працівників, щороку підтримувати три відсотки зростання ВВП. Треба підвищувати продуктивність праці, зокрема роботизуючи й оцифровуючи економіку та стимулюючи розвиток галузей із високим рівнем доданої вартості.  

Поки ж щільність роботизації в Росії – 5 роботів на 10 тисяч співробітників за середньосвітового показника 99 (у Китаї 140, у Німеччині 338). Тим часом роботи в рази підвищують продуктивність праці. І якщо трудові ресурси обмежені, то єдиний шлях – інтенсифікувати роботизацію будь-якими засобами, як це сталося в Сінгапурі (щільність – 831). Однак роботизації в «Плані» уваги не приділили.

Подібна ситуація з інформаційними технологіями, які також здатні збільшувати продуктивність: за даними Рахункової палати, 300 мільярдів рублів на створення інформаційних систем федеральних відомств витрачено даремно, принципово діяльність цих організацій не змінилася. 

А останній, 5 розділ «Плану…», що має назву «Цифрова трансформація» ясності не вносить і оптимізму не вселяє, зводячи цифровізацію до набору послуг і сервісів та розширення інтернет-трафіку. 

У курованому розділі «Гідна ефективна праця та успішне підприємництво» перший віцепрем’єр заклав максимальну підтримку системоутворюючих підприємств, насамперед із високим рівнем доданої вартості. Головна ідея, навколо якої збудовано майже всі показники розділу, – необхідність розвивати реальний сектор економіки, матеріальне виробництво, водночас структурно його перебудовуючи на користь експортних і високотехнологічних галузей. На цьому етапі Бєлоусов передбачив заходи, щоб подолати організований його попередниками-монетаристами дефіцит обігових коштів в обробних галузях кінцевого циклу виробництва. Намічено реалізувати програму кредитування під потреби в обігових коштах для системоутворюючих організацій та їхню адресну підтримку. Таким чином економіка отримає необхідний рівень монетизації, яку раніше обмежували рівнем слаборозвинених країн представники лібералів в економічному блоці та Центробанку.  43 % – такий коефіцієнт монетизації російської економіки (у КНР-198, Японії-184, Німеччині-90 %) не дає змоги випереджально розвиватися промисловості та аграрному сектору, даючи переваги зростанню посередницько-спекулятивного капіталу на дефіциті грошей. Однак ці наміри Бєлоусова можуть залишитися на проєктному рівні, оскільки його політичний потенціал значно слабкіший, ніж у ліберального блоку, підтримуваного Демпартією США, масової підтримки ЗМІ і так званого громадянського суспільства перший віцепрем’єр не має.

Протягом останніх років ліберальні теоретики і практики в уряді Медведєва спрямовували на оновлення і технологічний підйом реального сектору (приріст) від 0,9 у 2013 році до -12 відсотків ВВП у 2015 і 2,9 відсотка у 2018 році згідно з даними аналітичного центру при Уряді РФ. І залишили уряду Мішустіна-Бєлоусова катастрофічне співвідношення інвестицій до ВВП у 20 відсотків (рівень Афганістану) за мінімально необхідних для розширеного відтворення 25 відсотків, а для випереджального розвитку – не менше 40 відсотків (КНР – 44 відсотки).

За Бєлоусова ситуація змінилася: індекс фізичного обсягу інвестицій намічено послідовно нарощувати з від’ємних 91,7 у 2020 (наслідки пандемії) до 105,3-105,6 відсотків у наступні роки аж до 2030 року. Якщо цей графік вдасться витримати, то ресурси, щоб оновити економіку, можуть скласти до 30 відсотків ВВП (близько 35-40 трильйонів рублів у поточних цінах). А це практично гарантована основа, щоб вийти на 4-6 відсотків зростання ВВП у 2030 і наступні роки.  Зростуть обсяги експорту несировинних і неенергетичних товарів за підтримки держави і як наслідок передбачуваної структурної перебудови економіки. 

Бєлоусов – жорсткий державник не тільки в економіці, заявив виданню The Bell анонімний федеральний чиновник. Він вірить у «кільце ворогів» навколо Росії, у 2014 році підтримував анексію Криму. Видання наполягає, що він був єдиним з економічного оточення Путіна, хто дотримувався такої позиції (хоча відомо, що подібну позицію займав тоді і Сергій Глазьєв).

Міжнародні оглядачі часто називають Андрія Бєлоусова одним із головних ідеологів нинішнього економічного курсу РФ. Його економічну модель називають «військовим кейнсіанством» – тобто великі вливання бюджетних грошей через військові та супутні витрати в економіку. Що, як вважають експерти, і стало одним із головних чинників спостережуваного нині економічного зростання Росії.

У лютому 2024 року видання Financial Times писало: «Стійкість російської економіки «приголомшила» експертів, які вважали, що вже перший раунд санкцій призведе РФ до катастрофи. Натомість Кремль вибрався з рецесії, ухиляючись від спроб Заходу обмежити свої доходи від продажу енергоносіїв і нарощуючи витрати на оборону. Незважаючи на ризики перегріву російської економіки, «на даний момент вона зберігає стійке зростання», оскільки отримує «колосальні доходи» від продажу енергоресурсів. Зараз вони вищі, ніж у середньому за останні десять років. Новий підхід полягає в стимулюванні зростання шляхом нарощування витрат – особливо військових. Путін нещодавно пообіцяв працівникам військових підприємств завантаження «на роки вперед».

Очевидно, саме цей успіх сприяв призначенню Андрія Бєлоусова на посаду міністра оборони в другому уряді Мішустіна. Ця інформація, озвучена Кремлем 12 травня, стала несподіваною для багатьох експертів, хоча низка джерел раніше розглядали подібну конфігурацію. Важливо зазначити, що Бєлоусов став першим Міністром оборони Росії, який раніше не мав прямого зв’язку з військовими або силовими відомствами: раніше цю посаду обіймали військові, розвідник і рятувальник (очолював МНС). 

Вже у травні 2024 року, після призначення Бєлоусова на посаду міністра оборони, видання Financial Times охарактеризувало його як «абсолютно некорумпованого» і «технократа», заявивши, що його призначення вказує на те, що Путін хоче «кардинально змінити підхід до дворічного вторгнення в Україну», отримавши щільніший контроль над величезними російськими оборонними видатками: «Він абсолютно не корумпований. І це буде сильно відрізнятися від того, що ми маємо зараз у міністерстві оборони. Шойгу і всі навколо нього були справжніми комерційними хлопцями. Бєлоусов не претендуватиме на те, щоб очолити армію як генерал з усіма цими медалями. Він трудоголік. Він технократ. Він дуже чесний, і Путін його дуже добре знає». «За Шойгу це виглядало так, ніби Сергій Кужегетович просто підійшов до кабінету міністрів і вийняв гроші. Білоусов буде іншим. Але військові витрати можуть швидше збільшитися, ніж знизитися. Білоусов – видатний прихильник ролі промисловості в економіці, тому він повністю за накачування економіки грошима через оборонний сектор».

Водночас багато оглядачів уже встигли відзначити додаткові загрози у зв’язку з призначенням і для України. Наприклад, український економічний експерт Олексій Кущ зазначає, що після цього призначення все йде до різкого накручування динаміки російського ВПК і нарощування в РФ військового виробництва: «Для нас дуже погані новини, тому що у нас на посадах міністрів перебувають антиподи політики Бєлоусова з порядком денним вульгарного лібералізму під час війни. Результати можете оцінити самостійно». 

По суті, одним із перших висновків такого призначення може стати те, що війна (як у її фактичному, так і геополітичному прояві) поступово переходить у стан ресурсної. Саме з цією метою Путін вирішив поставити на чолі Міністерства оборони людину, яка вміє розпоряджатися ресурсами і спрямовувати їх у правильне русло, водночас прогнозуючи й аналізуючи подальші дії. До чого призведе таке рішення – буде зрозуміло вже найближчими місяцями, однак розраховувати на крах путінської системи, судячи з усього, ще рано. 

В юності Бєлоусов займався бойовим самбо, потім карате (причому його тренер пізніше став віце-чемпіоном Алма-Ати), а останніми роками переключився на атлетичний фітнес і регулярно ходить до спортзалу. У 2007 році, як повідомляє «Троїцька православна газета», Андрій Бєлоусов охрестився в храмі Казанської ікони Божої Матері села Пучково (його батьки були атеїстами і дітей не хрестили). 

Захоплюється живописом. «Інтерес до живопису став для мого брата емоційним виходом з інтенсивних інтелектуальних студій. Андрій знає історії картин не гірше за штатних екскурсоводів. Серед своїх улюблених художників називає Рембрандта», – стверджує брат Андрія Бєлоусова Дмитро. 

Ще одне захоплення Бєлоусова – скелелазіння. Не так давно Володимир Путін подарував Бєлоусову книгу про скельні маршрути Криму.

Бєлоусов одружений другим шлюбом. Про першу дружину Бєлоусова не відомо нічого, крім того, що в них є син Павло (народився 1994 року). Наприкінці 90-х одружився з журналісткою Ларисою Володимирівною Авдєєвою (1961 року народження). Нині Лариса Володимирівна управляє компанією «Слов’янський дім», серед видів діяльності вказані будівництво, зокрема доріг, і торгівля. У 2018 році подружжя задекларувало 18,8 мільйона рублів доходів. 

Син Бєлоусова, Павло, закінчив Московський державний технічний університет імені Баумана. Він власник компанії «Claire&Clarte», що займається інженерним консалтингом і цифровізацією. Власниками компанії (в якій офіційно значаться тільки 3 співробітники, однак це не заважає компанії отримувати кошти з бюджету в обхід тендерів) є Павло Бєлоусов і його дружина Євгенія (у дівоцтві Мар’янська). Клієнтами фірми є міністерство промисловості і торгівлі РФ, а також державні корпорації Ростех, Роскосмос і Росатом. Павло неодноразово потрапляв у скандали через перевищення швидкості.